Symboldrama.RU

Символдрама в регионах

Email рассылка

Объявления

Семинары в Германии / 02.06.2015

В марте 2016 г. приглашаем в Германию на семинары!

Набор в психотерапевтическую группу по символдраме / 02.05.2015

Приглашаем врачей и психологов, а также студентов, социальных и медицинских работников, всех, кто заинтересован в своем развитии, в обучающий проект по символдраме.

подробнее >>

Прожить большое в малом / 19.12.2014

Итоги и вызовы: вглядываясь в 2014-й...

подробнее >>

По зову сердца / 18.12.2014

Символдраматисты одними из первых вступили в ряды Запорожской психологической кризисной службы

подробнее >>

Вышел новый выпуск журнала "Символдрама" / 08.10.2014

"Символдрама" №1-2 2014

подробнее >>
Symboldrama.RU / БИБЛИОТЕКА / Статьи / Э. Хорн: Работа c «семьями с неродными родителями» / Робота з «сім’ями з нерідними батьками» та «збірними сім’ями»

Робота з «сім’ями з нерідними батьками» та «збірними сім’ями»

Доповідь Еріки Хорн у Львові в серпні 2007р.

 

Наслідком все більшої кількості розлучень є зростаюча кількість сімей з нерідними батьками, які називаються ще збірними сім'ями. Це змішані сім'ї.

В таку нову форму сім'ї жінка часто приводить з собою дітей, батько яких живе в іншому місці. Такі так звані «сім'ї з вітчимом» є найпоширенішою формою зведених сімей, бо після розлучення діти часто залишаються з матір'ю.

Але також і чоловік може привести своїх дітей, які з ним живуть, у таку форму родинних стосунків, в той час, коли мати цих дітей живе в іншому місці, можливо вже в новій сім'ї. Таким «сім'ям з мачухами» часто важко приходиться, так як очікування від матері більше ніж від батька.

На сьогоднішній день у нас в Німеччині приблизно кожна 6 дитина зростає у такій сім'ї. Навіть у казці Попелюшка та Гензель і Гретель живуть в сім'ї з мачухою.

Для дітей з таких сімей це означає, що вони повинні стати на рівні братів та сестер, відмовитися від привілеїв та переваг, взяти на себе нову відповідальність. Діти приходять з своїми різними історіями та різними уявленнями про сімейне життя.

Зведені брати та сестри, які опиняються в новоутвореній сім'ї, не завжди мають шанс обрати один одного як друзі, вони повинні навчитися спочатку поводитися один з одним в новій сім'ї, пристосуватися один до одного.

Наприклад: Жінка, яка після розлучення з чоловіком залишається жити з своїми двома синами Мартіном та Андреасом у віці 9 та 6 років, знайомиться з чоловіком, який також живе сам з своєю 8-річною дочкою. Вони вирішують об'єднатися в одну сім'ю. Жінка з своїми двома синами переїжджає до чоловіка у 3-кімнатну квартиру. І ось виникають дві з найбільш поширених конфліктних ситуацій:

Троє дітей повинні поділити між собою дитячу кімнату, в якій Софі до цього часу жила сама, чому вона сильно супротивиться. Софі бачить свою матір один раз на тиждень в певний час, в той час коли батько Мартіна та Андреаса зустрічається нерегулярно з своїми синами.

Вплив на дітей та через дітей на нову сім'ю має часто додатково один з батьків, який живе окремо разом з дідом та бабусею. Отже дід та бабуся, батьки нових партнерів повели себе дуже по різному: батьки та брат і сестра жінки повністю акцептують Софі та чудово приймають її в своїй сім'ї. Батьки ж чоловіка на противагу роблять спробу ігнорувати Мартіна та Андреаса.

Звичайно ж в новій сім'ї є також інші конфлікти між парою, що виникають в стосунках один з одним і без приведених в сім'ю дітей.

Конфлікти в сім'ях з нерідним батьком або матір'ю виникають незрівнянно частіше ніж в «нормальних сім'ях».

Консультуючи таку парою спочатку слід виявити під час розмови, що їх поєднує та що вони не дивлячись на всі проблеми до цього часу добре подолали. Це важливо тому, що пари часто навіть не помічають, коли проблеми зіштовхуються над ними.

Завдяки визнанню ззовні, в цьому випадку завдяки терапевту, їм це стає легше зрозуміти.

Існує і інша можливість, розробити детальні рішення для конкретних проблем, які б трохи послабили загальну ситуацію.

В нашому випадку з Софі, Мартіном та Андреасом: кожен з дітей отримав в спільній дитячій кімнаті чітко відмежовану від інших власну територію, а Мартіну дозволили ввечері ще 20 хвилин почитати книжку в гостинній, тому що він найдоросліший з усіх та тому, що світло, коли він читає, може заважати іншим.

В сім'ях з нерідними батьками неодмінно є сенс, щоб діти пройшли курс психологічної допомоги, тому що однією з проблемних сфер нової сім'ї може бути відсутність одного з рідних батьків. Діти часто відчувають свою приналежність двом сім'ям.

Тоді треба знайти шляхи, щоб підкреслити межі нових сімей з нерідними батьками, не пошкоджуючи стосунки з існуючими за межами цієї сім'ї рідними батьками.

Важливим є те, щоб всі, кого це стосується, знали: їм потрібно багато терпіння, не лише по відношенню до інших, а й стосовно себе.

Але терпіння має свою нагороду. Діти з таких сімей розвивають через велику кількість важливих осіб та через сімейну динаміку в позитивному розумінні високу соціальну компетенцію.

Кожна сім'я проходить в своїй історії фази, які змінюють структуру системи таким чином, що необхідною стає переорієнтація. Цей перехід з однієї фази в іншу трапляється як в «нормальних сім'ях», так і в сім'ях з нерідними батьками і переживається сім'єю як криза.

Це може бути, наприклад, народження дитини або залишення домівки молоддю, а отже прихід та відхід дітей.

Наприклад: Одна молода сім'я, з якою ми знайомі, мати сама терапевт, народила третю дитину, коли двом іншим дітям було 7 та 10 років. Коли цій дитині виповнилося 3 роки, мати радісно подумала: «Ну от і прийшов спокій у нашу сім'ю. Кожен знайшов зараз своє місце». Це була так звана «нормальна сім'я». В сім'ях з нерідними батьками, братами або сестрами, як встановлено, потрібно більш часу, часто навіть і до 5-ти років, щоб здружитися.

Сім'я з нерідними батьками має справу не лише з звичайними переломними фазами, які проходить кожна сім'я, а крім того з фазами, які певним чином та в певній послідовності є типовими лише для неї та подолання яких має вирішальний вплив на те, як зростає сім'я з нерідними батьками в єдине нове ціле.

Слід розрізняти наступні фази:

а) фаза розставання: важливою проблемою тут є печаль, потрібно розстатися один з одним, а також розстатися з бажанням жити в нормальній сім'ї. Позиції та функції батьків повинні визначатися по новому (батьківські права, право на побачення, утримування). Батьки залишаються батьками, навіть якщо вони і не живуть разом, так як розлучення розриває лише саму пару. Не дивлячись на це один з батьків повинен відмовитися від певної міри впливу та контролю, а також від влади відносно виховання своєї дитини.

б) фаза життя як часткова сім'я: тут в основному йдеться про те, щоб акцептувати неповноцінність сімейного союзу та жити таким чином. Один з батьків, який виховує самостійно дитину, повинен взяти на себе як функцію батька так і матері, розуміти це та послідовно відстоювати. Важливим є, щоб, наприклад, завдання не покладались цілком на рідних або на старших за віком дітей, а щоб лише в крайньому випадку направлялися до них. Ця фаза часто приносить для одного з батьків, який сам займається вихованням дитини, велике навантаження. Дуже важливими є тоді об'єкти для ідентифікації. Вони можуть бути знайдені дітьми у сусідів, у дядька або тітки, у школі та в церковних групах. З цієї причини гнучкі кордони з зовнішнім світом, а також з одним із батьків, який більше не живе в сім'ї, дуже важливі. Діти, що виховуються в сім'ях з одним з батьків є часто більш самостійними, ніж в такому же віці ті діти, що виховуються в «нормальних родинах». В цьому вони часто мають перевагу.

в) фаза заснування нової сім'ї: сім'ї з нерідними батьками, які сходяться, повинні відмовитися від багато з того, що у них було до цього моменту та від добре знайомого. Йдеться про те, щоб не намагатись бути «нормальною сім'єю», а бути іншої сім'єю. Кожен повинен в ній знайти свою нову позицію та нову сферу завдань.

г) члени сімей з нерідними батьками повинні усвідомити, що близькість та дистанція між членами родини може бути різною. Такою є і має бути близькість рідного батька/рідної матері до своїх дітей, більшою, ніж у нерідного/нерідної. Стосунки у парі не мають права через багато інших завдань, які треба вирішити, бути знехтуваними. Їх потрібно будувати та доглядати набагато свідоміше.

Терпимість на противагу іншим міркуванням та життєвим звичкам є дуже важливою для розвитку загального життєвого стилю в цих сім'ях.

Проблемні сфери, наступні проблемні сфери постійно зустрічаються нам:

1. Нечіткість сімейних кордонів: з цього може виникнути багато проблем. Це може бути пов'язано з тим, що в сім'ях з нерідними батьками дуже часто виникають розбіжності, хто саме належить до сім'ї. Жінка, наприклад, розглядає себе, своїх дітей та свого чоловіка, вітчима дітей як тих, хто належить до сім'ї. Діти її чоловіка, які приходять в гості, на противагу цьому є для неї лише гостями. А чоловік навпаки відносить своїх дітей до сім'ї, і якщо вони приїздять, то для нього лише зараз вся сім'я разом. Або маленький хлопчик вважає всіх, маму, батька, що живе окремо, братів та сестер та вітчима однією сім'єю. На противагу йому його старша сестра відносить до своєї родини лише своїх рідних батьків та братів і сестер, але не вітчима.

Тим людям, кого це ніколи не торкнулося, ця «плутанина» може здатися можливо не важливою. Але в людей, яких це стосується, часто виникає глибоке неприємне почуття, що може вплинути навіть на самі прості стосунки. Сам факт, що ти з такої складної сім'ї з нерідними батьками, заперечується як ззовні, так і зсередині.

2. Потужна коаліція: нерідні батьки мають часто проблеми інтегрування в сім'ю тому, що вони хочуть спробувати зайняти місце рідного батька/матері. Проте рідні батьки залишаються все одно батьками своїх дітей не дивлячись на розлучення.

Входження в таку сім'ю в ролі нової матері/батька може ще бути ускладнене з іншої причини.

Часто один з дітей непомітно переходить у позицію рідного батька/матері, що пішов з сім'ї, та має з ним/нею досить тісні стосунки. Це насправді має місце в багатьох досліджених нами сім'ях.

Майже у кожній сім'ї з нерідними батьками носієм симптому є дитина з першого шлюбу одного з батьків. Рідко це можуть бути діти з другого шлюбу. Це дає можливість припускати, що діти - носії симптому стали коаліційними партнерами рідного батька/матері. При створенні сім'ї з нерідними батьками вони вбачають свою позицію загрозливою та реагують симптомами.

 

Наприклад: 12-ти річний Йонас в своїй первинній сім'ї був єдиною самою маленькою дитиною та єдиним хлопчиком з 3 дітей. Після розлучення своїх батьків він жив один з своїм батьком і отже залишався єдиною дитиною. Його обидві старші сестри жили з матір'ю. Йонас став постійним партнером свого батька, можна сказати навіть більш «приятелем», ніж дитиною. Після нового одруження його батька з іншою жінкою, яка мала 8-ми річного сина, Йонас знову повернувся до ролі дитини, а жінка стала партнером батька. Йонас був найдорослішим з обох хлопців. Тому, що він був дорослішим, його батько та мачуха очікували від нього більшої відповідальності та допомоги по відношенню до свого меншого зведеного брата. Це була роль зовсім не така, яку він грав раніше. Раніше очікувалось, щоб його старші сестри часто несли за нього відповідальність. Потім, коли він жив зі своїм батьком, він повинен був сам піклуватися про себе. А після одруження батька від нього очікувалось, що він стане відповідальним та турботливим братом.

Йонас став поводити себе через багато змін в його житті та нову ситуацію часто дуже агресивно. Через мниму втрату батька як приятеля на тривалий час в нього з'явилися смуток та злість. Зрозуміло, що батьки почали вважати його буркотливим та безвідповідальним хлопцем.

3. Проблеми у відносинах з рідним батьком/матір'ю, що залишили сім'ю: для сім'ї з нерідними батьками важливу емоційну, а також правову роль відіграє один з батьків, який живе не в новій сім'ї, а за межами дома. Це може викликати у нового партнера невпевненість у стосунках та почуття суперництва. Діти потрапляють у конфлікти з лояльністю, саме коли один з батьків, який живе поза межами домівки, не з'являється або з'являється дуже рідко. З того факту, що він більш не є присутнім поруч, для дитини або для молодої людини ще довго не стане зрозумілим, що це місце може бути вільним для кого-небудь іншого. Діти також можуть мати проблеми, бачити двох різних людей з ролями, яки зовні навряд чи відрізняються, а також можуть потрапити у невпевненість та у внутрішні конфлікти (мати/мачуха - батько/вітчим).

4. Проблеми з роллю та ідентифікацією у одного з нерідних батьків.

Чоловік або жінка, який/яка займає у новій сім'ї позицію нерідного батька/нерідної матері, часто і сам/сама не знає, як йому/їй слід поводитися. Єдина роль, яку знають нерідні батьки, і яку вони вже раніше виконували, є роль рідного батька або рідної матері.

Цю роль більшість нерідних батьків переймає несвідомо, це означає, вони встановлюють щоденний ритм, визначають, коли діти повинні приходити додому. Занадто пізно вони помічають, що з цього виникає боротьба за владу. Тобто, роль нерідних батьків не є заданою роллю, вона здобувається та дістається шляхом навчання.

Чітко зрозумілим це стає також у правовій сфері: нерідний батько/нерідна мати не мають права на виховання, це означає, що він/вона не мають права вирішувати за пасинка/пасербицю у важливих питаннях та рішеннях, наприклад, у справах школи, вибору професії, лікаря, лікарні тощо.

Часто нерідні діти кажуть: «Ти не можеш мені нічого сказати!» або «Це тебе не стосується».

Це визиває образу у нерідних батьків.

Названі тут проблеми є найбільш важливими конфліктними сферами, на які сім'ї з нерідними батьками реагують часто невдоволеністю, пригніченістю, ревнощами, страхом перед суперництвом, провиною та відмовою.

Часто вітчим не випробує себе відразу ж у завданні виховання дитини, а шукає своє місце у сім'ї в дитячій підсистемі, це означає, що він бігає з дітьми, грає та веселиться з ними і таким чином дає жінці відчути, що йому подобаються її діти і він може з ними добре спілкуватися. Втім він тримається осторонь передусім всього, що стосується дітей, завдання жінки виховувати дітей та організації домашнього господарства. Ця стратегія спочатку здається дуже успішною, тому що вона притягує дітей на свою сторону та забезпечує цим місце вітчиму у системі. Але якщо подивитися на тривалий крок вперед, то жінка відчуває себе покинутою напризволяще: замість партнера вона, як здається, прийняла в сім'ю ще одну дитину.

 

Терапія та консультації сімей з нерідними батьками

Передумовою кожної терапії є чітке знання особливої ситуації у сім'ї, це означає, не знаючи специфічну інформацію про специфічну сім'ю ми не можемо по справжньому вплинути на будь-які зміни.

Як терапевти ми вимагаємо чіткого уявлення про структурну характерну особливість та специфічні завдання розвитку, які ця сім'я з нерідними батьками повинна конкретно вирішити.

Сім'ю з нерідними батьками, яка зробила багато зусиль для того, щоб функціонувати як нормальна сім'я, ми просили б звернути увагу на те, що вона не є природною сім'єю, а сім'єю з нерідними батьками. Це інший тип сім'ї, а отже потрібні і різні ролі, другі правила гри, інші форми стосунків ніж ті, які ми знаємо в нормальних звичайних сім'ях.

Сім'я з нерідними батьками проте не є особливою сім'єю, вона є іншою сім'єю. Ця назва викликає здивування, часто навіть опір, але в кінці кінців сприяє великому полегшенню та вивільняє креативність та фантазію, розвивати до сих пір невідомі правила стосунків.

Якщо, наприклад, мачуха до сих пір брала на себе відповідальність за виховання дітей свого чоловіка, то тоді терапевт вводить правило, щоб рідний батько сам взяв на себе відповідальність за виховання. Його жінка може в цьому підтримувати його, але однак конкретне виконання функції належить власне йому, наприклад, домашні завдання, о котрій годині дитина повинна йти у ліжко, до якого часу дивитися телевізор тощо.

Якщо сім'я візьме на себе це правило, то таким чином вводиться процес, в якому будуються нові моделі стосунків між мачухою та нерідними дітьми, але також і між батьком та його дітьми. Система починає змінюватися, в ній шукаються та знаходяться нові моделі.

Так як не вистачає наявних рольових картин та переданих з покоління в покоління прикладів стосунків, то залучається креативність сім'ї з нерідними батьками, щоб розвинути їх власні моделі. При цьому також важливо, щоб терапевт знав свої власні приклади сім'ї та постійно намагався непомітно наблизити сім'ю до норми.

Важливим є також пригашення фантазії.

Це сфера, в якій виникає цілий ряд фантазій, розлам початкової центрової сім'ї, який може запам'ятатися кожному члену сім'ї по різному. Часто батько/мати ніколи не говорили про це з дітьми відкрито, чому вони розлучилися і у всіх розвивається фантазія, що ж сталося насправді.

Ці фантазії можуть призвести до ідеалізації дитиною відсутнього з батьків, до плутанини у почуттях по відношенню до одного з батьків, що залишився в сім'ї та залишити у дітей відкритим питання, чи могло б це бути саме їх провиною. Іноді вони фантазують, що вони «недостатньо добре себе поводили» і що таке саме може зараз трапитися у їх теперішній сім'ї.

Майже кожна сімейна проблема супроводжується фантазіями. Найважливішим є тоді, відкрити факти та покласти їх на стіл, щоб можна було їх реально оцінити та обговорити та щоб можна було по-новому ставитися до них.

В роботі з сім'ями з нерідними батьками зустріч з одним із батьків, що живе окремо займає важливе місце.

Почуття печалі, агресії та провини часто перешкоджає відкритим стосункам рідних батьків до своїх дітей. У дітей є запитання до своїх батьків. Якщо про це не ведуться розмови, то це ускладнює спілкування дітей та батьків.

Сімейна терапія розглядає сімейну систему в цілому і може також містити у собі індивідуальну терапію, або терапію з сімейною підгрупою. Про це я хотіла б поговорити ще пізніше.

Присутність всіх членів сім'ї полегшує пряму комунікацію між всіма та перешкоджає непрямій комунікації у формі трикутника. У дітей набагато рідше виникає почуття, що за їх спиною можуть відбуватися якісь речі. Зустріч разом гарантує створення психологічно впевненого місця для навчання, спроб, експериментів та введення нових ідей та способу поведінки за допомогою терапевта.

Проблеми, які називаються сім'єю на початку терапії часто бувають нечіткими та «орієнтованими на хворобу». Батьки кажуть, «ми повинні краще ставитися один до одного», або «у нас лише скандали», або «діти не поважають мене як мачуху/вітчима» тощо.

Потрібне чітке визначення кожного окремого члена сім'ї, як він бачить цю проблему, що є його власними потребами та щоб він охоче хотів змінити.

Наприклад, неможливо проявляти повагу до мачухи не знаючи, що вона під цим має на увазі.

Якщо потреби не чіткі, то і цілі будуть неясними та некоректними.

Як для терапевта, так і для сім'ї однаково важливо бачити, де змішуються згоди та різниці різних сімейних систем у сім'ї з нерідними батьками. Наприклад, як святкуються свята, або яку важливу функцію мають особливі дні, такі як дні народження, а також, як проявляються почуття, яким чином допускається почуття злості, у якій формі проходить виховання тощо.

Важливо виявити комунікативні здібності сім'ї з нерідними батьками, а саме вияснити вербальні та невербальні здібності, чи підходять вони один до одного.

Якщо вони кажуть, вони зі злістю, то вони виглядають зі злістю. Якщо вони кажуть, що піклуються охоче про інших членів сім'ї, то чи кажуть та показують вони це також?

Може трапитися, що сім'я не з'явиться на подальші зустрічі з терапевтом, якщо він по їх бажанню не погодиться на обстеження певної дитини. Часто проводиться обстеження дитини, коли і батькам рекомендована сімейна терапія. Деякі батьки бояться, йти на терапію та вимагають «ідентифікованих пацієнтів», щоб відвернути від себе увагу.

Або дитина поводить себе руйнівно, так, що батьки не можуть більше сприймати її функцію як ведучу силу у сімейній системі.

Приклад:

Аня, 15-ти річна дочка стала ідентифікованим пацієнтом через свою неуспішність в школі та нехтування авторитетом вчителів.

Її ставлення до мачухи було дуже конфліктним. Ступінь взаємної ненависті був настільки великим, що всі були вже на межі, і мріяли позбутися цієї дитини. Ані було 5 років, коли її рідна мати раптово зникла з дому. Печаль, яку Аня не показувала, була дуже очевидною. Її ненависть по відношенню до мачухи ще додавала вогню до цього конфлікту та слугувала тому, щоб розлучити батьків. Батько захищав свою дочку і не міг розвивати любов до нової дружини, яку Аня не хотіла сприймати. Після зустрічі з терапевтом стало очевидним, що необхідна подальша робота у підгрупах. Аню запросили з її старшою сестрою. Обидві сестри разом змогли визнати причини злості Аня та недостатнє визнання мачухи.

Потім запросили також батьків разом. Вони працювали над своїми взаємними потребами та над підсиленням своїх позицій в ролі керівників сім'єю. Мачуха працювала над своїми власними почуттями з повною невпевненістю.

З двома підгрупами завдяки цій роботі був закладений фундамент для подальшої успішної роботи на загальних зустрічах. Через це у всіх членів сім'ї сталися певні зміни в різних напрямках:

  • мачуха стала почувати себе більш впевненою та змогла ставитися до Ані більш сердечно.
  • Аня не організовувала більше бунт у школі.
  • батько з цих пір став краще ставитися до своєї дружини.

Цей приклад демонструє водночас, якою важливою може бути робота з підгрупами. Цей концепт, працювати з підгрупами, сприяє індивідуальному зростанню та самоствердженню кожного окремого члена сім'ї та приносить користь всій «змішаній сім'ї».

2019 © МОО СРС. Все права защищены.